Украинское кино
Український кінематограф: двадцять років профілактики

Більше сторіччя кіно займає одне з провідних місць у світовому мистецтві. І хоч театр воно так і не замінило, як пророкували у відомому радянському фільмі, на сьогоднішній день воно грає відчутну роль у нашому житті. Від походу в кінотеатр сучасний глядач має можливість почерпнути для себе багато цікавого. Однак наш співвітчизник вимушений все це «черпати» переважно із західної продукції; він позбавлений можливості дивитися українські фільми по тій простій причині, що їх просто нема. І чи з’являться у майбутньому –велике питання.
 
Про минуле
 
Можна як завгодно відноситись до правління радянської влади, але дещо з тих часів назавжди увійде в аннали історії і буде згадуватись тільки з позитивними відгуками та емоціями. Це, звичайно, радянське кіно. І Україна зробила відчутний внесок в його розвиток.
 
«Тіні забутих предків», «Место встречи изменить нельзя», «В бой идут одни «старики»», «Три мушкетера» - всі ці і багато інших кінолент створювались саме в нашій країні. Аж ось, отримавши Незалежність та позбувшись ідейно-партійного диктату, Україна, на сьогоднішній день, не створила жодного серйозного кінопродукту.
 
Звичайно, можна згадати спільний із поляками кінопроект «Вогнем і мечем». Але фільм знімав польський режисер Єжи Гофман на основі роману польського історика Генрика Сенкевича, і головні події у фільмі розгортаються навколо представників польської шляхти. Тим часом українські козаки представлені неосвіченим войовничим стадом. Оскільки своїх фільмів про козаків ми не знімаємо, можна тільки уявити, які образи наших безстрашних пращурів малюють в своїй голові європейці. Адже кіно вже давно замінило багатьом підручники з історії.
 
На сьогоднішній день можна знайти фільм про будь-яку величну подію минулого. Так чому ж наші митці не можуть створити якісний сценарій? Адже багатостраждальна історія нашого народу просто переповнена вже готовими сюжетами на будь-яку тематику.
 
Чужий досвід
 
Візьмемо, наприклад, фільм, створений на історичній основі – «300 спартанців». Він зчинив справжню сенсацію в прокаті.
 
Нагадаю, що у стрічці відносно невелика кількість греків стримували мільйонну армію персів. А тепер відкриємо підручник з історії України: 16 (29) січня 1918 року – бій під Крутами. Близько трьохсот українських студентів вступають в нерівний бій із більшовицькою армією Михайла Муравйова. Погодьтеся, не менш патріотичний та відважний вчинок.
 
Інший приклад – «Хоробре серце» Мел Гібсона про визвольну боротьбу шотландського народу проти англійців. А тепер згадаємо визвольну боротьбу українського народу на чолі з Богданом Хмельницьким. Порожньо…
 
Українці потребують
 
Історична тема не випадково є провідною в наших міркуваннях. За дослідженням, проведеним в 2003 році соціологічною групою «Социс», більшість опитаних українців серед запропонованих для них жанрів бажають бачити саме історичні фільми.
 
Однак цікавий сюжет – це навіть не половина успіху. Без розумного режисера, талановитих акторів, грамотно підібраних саундтреків, фільм швидко вкриється пилом та займе своє місце на поличці в архівах. Більш того, кінокартина має приносити хоч якусь елементарну естетичну насолоду. 
 
Згадаємо фільми, випущені майже одразу по закінченні Помаранчевої революціі 2005 –го року. «Помаранчеве небо», «Прорвемось» - змогли зібрати певну глядацьку аудиторію, але з часом повністю забулись та знецінились, як і сама революція.
 
Особняком серед них стоїть «Оранжлав» режисера Алана Бадоєва. Більшість сприйняла цей фільм доволі позитивно. Мабуть, один з кращих українських кінопроектів останніх часів.
 
Про гроші
 
Інша проблема сучасного кіно – гроші. Точніше, їх відсутність. На державу, судячи з усього, в цьому питанні можна не покладатися. Тому залишається надія тільки на заможних приватних осіб – бізнесменів та олігархів. Надія, звичайно, примарна, але в житті трапляється усіляке.
 
Наприклад, ще у вересні в Інтернеті з’явилась інформація, що колишній Президент України Віктор Ющенко пообіцяв екранізувати роман Василя Шкляра «Чорний ворон», в якому йдеться про боротьбу українських повстанців проти окупаційної влади у 1920-х роках. Більш того, за словами автора, Віктор Андрійович пообіцяв залучити до проекту самого Мела Гібсона.
 
Патріотизм і не тільки
 
Повертаючись до вже згадуваного дослідження соціальної служби «Социс», слід відзначити ще одну деталь. За результатами опитування, більшість українців головну функцію національного кіно вбачають у виховуванні громадян в національно-патріотичному дусі. І тут українцям варто повчитись у своїх північних сусідів – росіян. Вони для цього завдання обрали військову тематику. Серіали «Кадеты», «Курсанты», «Солдаты», кінофільми про афганські та чеченські війни («9 рота», «Грозовые ворота» і т.д.) наскрізь пронизані патріотизмом. До того ж в подібних серіалах не рідко обігруються ситуації з різних сфер життя. Так, наприклад, дуже часто наголошується на те, що кожен свідомий громадянин в День виборів повинен прийти на вибіркові дільниці та проголосувати.
 
Інший приклад – кінострічка «Мы из будущего», де націоналістично налаштований хлопець потрапляє в минуле в часи Другої світової війни. Пройшовши всі кола пекла, фанат Третього Рейху перетворюється на свідомого громадянина своєї Батьківщини. Друга ж частина цього фільму – вже камінець в український огород. В ньому вояки Української Повстанської Армії проводять допити під горілку та розстрілюють ні в чому не повинних дітей та старих. Методи, відверто кажучи, більше подібні до бійців НКВС.
 
Український глядач дуже вразливий, тому і маємо ситуацію, коли відчутна частина нашої країни орієнтується на прокремлівські кінострічки. А звідси висновок, що випуск національного кінопродукту є справою не тільки патріотизму, а і просто необхідним кроком для формування позитивного іміджу нашої країни. Причому не тільки в межах України, а і за кордоном.
 
P.S.
 
Є така приказка: «Тиша перед бурею». Та чи не затягнулась ця «тиша», яка триває в українському кінематографі ще з часів проголошення Незалежності нашої держави? Чи варто нам сподіватись на появу талановитих режисерів, які зможуть зчинити справжню «бурю» та вивести український кінематограф на якісно новий рівень? В нашій країні існує  могутня культурна платформа, яка створювалась не один рік, однак без серйозної фінансової підтримки український кінематограф так і залишиться на край низькому рівні. При цьому будемо сподіватись, що народні митці здатні подолати всі незгоди та фінансові труднощі на своєму шляху. І тоді, можливо, ми все ж таки отримаємо чудовий привід вийти з кінотеатру із почуттям гордості за справжнє українське кіно.
 
Автор: Артур Біберін
Фото: Макеевка-INFO

Категории: 

Похожие материалы

Оставить новый комментарий

Plain text

  • HTML-теги не обрабатываются и показываются как обычный текст
  • Поисковые системы будут индексировать и переходить по ссылкам на разрешённые домены.

  • Строки и параграфы переносятся автоматически.

PHP code

  • Вы можете размещать PHP-код. Необходимо добавлять теги <?php ?>.
CAPTCHA на основе изображений
Введите символы, которые показаны на картинке.